Іларій Піктавійський
| Іларій Піктавійський | |
|---|---|
 | |
| Народився | 315 Пуатьє |
| Помер | 367 Пуатьє |
| У лику | святий |
Іларій Піктавійський або «Іларій з Пуатьє» (близько 315 — 13 січня 367[1]) — християнський святий, єпископ і Вчитель Церкви, видатний теолог Заходу. За свою тверду позицію в боротьбі з аріанською єрессю, що заперечувала божественність Христа, отримав прізвисько «Афанасій Заходу»[2].
За свідченням св. Єроніма, народився в Пуатьє (Аквітанія) у другому десятилітті IV століття[3]. Походив із знатного роду, отримав класичну освіту[4] і присвятив ранні роки життя вивченню філософії. Прагнення осягнути сенс життя спонукало його звернутися до Нового Заповіту. За переказами, в той момент, коли він читав пролог Євангелія від Івана, де містилося вчення про божественне Слово-Логос, на нього зглянувся небесне світло, що спонукало його до хрещення[2].
Близько 350 року Іларій був обраний єпископом його рідного міста[5], він був до того моменту одружений (білий священник). Іларій не узяв участі в Арелатському (353) і Медіоланському (355) соборах, які підтвердили скинення св. Афанасія Александрійського, проте активно зайнявся організацією опозиції гальських єпископів по відношенню до Сатурніна, аріанство єпископа Арля, за що був засланий Констанцієм в Малу Азію як політичний баламут.
У 354–360 роках, будучи єпископом у Пуатьє Іларій дав благословення Мартіну Турському заснувати перший пустельний монастир у Галлії, пустинь Лігюже (Ligugé) біля Пуатьє (монастир у Лігюже існує донині). Цим спонукав Мартіна з Туру стати родоначальником Галльського (французького) чернецтва.
У період заслання (356–359) Іларій написав свій головний богословський твір, трактат «Про Трійцю» (De Trinitate), присвячений доведенню божественності Сина (Ісуса Христа). Цікаво, що в іншому важливому творі, «Про собори» (De synodis), Іларій розповідає про те, що лише перед самим засланням він вперше познайомився з Нікейським символом віри. У трактаті «Про Трійцю» висловлена думка про те, що різниця між правовірним і єретичним віровченням іноді може виявитися різним розумінням термінів, а не дійсно різними думками.
Про ліберальність його поглядів свідчить успіх, якого він досяг у встановленні контактів з різними релігійними партіями на Сході. У той же час Іларій засудив як «святотатство» декларацію крайніх аріан, які взяли 2-у Сірмійску формулу (357), згідно з якою Син «не подібний» до Отця. На Селевкійському соборі (359) він вітав перемогу поміркованої партії на чолі з єпископом Василем Анкірським і схвалив прийняття «Антіохійського символу віри», який міг стати гарантом правовірності Східної церкви.
На початку 360 року Іларій звернувся до імператора з проханням дозволити йому зустрітися в публічному диспуті з Сатурніном і взяти участь у новому Константинопольському соборі («До Констанцію Августа», книга друга), однак на обидва прохання отримав відмову, після чого виступив з викриттям Констанція («Проти Констанція Августа»). Все ж 361 року Іларію було дозволено повернутися в Галію, де він відновив свою боротьбу з Сатурніном, в результаті чого останній був знову засуджений на Паризькому соборі (361).
З цього моменту аріанство втратило свої позиції в Галлії, і Іларій спробував переконати імператора Юліана відправити у заслання аріанина Авксентія, єпископа Медіоланського, однак до аріан язичницький імператор ставився терпимо і відмовився це зробити.
Іларій помер, ймовірно, 13 січня 367 року. Папа Пій IX проголосив його Вчителем Церкви 13 травня 1851 року.
Іларій є автором егзегетичних робіт. У доробку також присутній «Коментар до Євангелія від Матвія і Псалмам», історико-полемічні твори: «До цезаря Констанцію», що містить полеміку з аріанством; «Проти цезаря Констанція», в якому висловлюється протест проти допущеної несправедливості; «Проти аріан», де описує небезпеки, які тягнуть за собою помилки аріан; «Про синоди» — твір, важливий для дослідження аріанських суперечок. Листи Іларія втрачені.
Був автором гімнів, з яких збереглося лише 3 сильно зіпсованих уривки. Заслугою Іларія є внесок у вчення про Трійцю та ознайомлення Заходу з теологічної наукою Сходу. Він був першим автором гімнів на Заході.
- ↑ General Audience Libreria Editrice Vaticana
- ↑ а б Chisholm, 1911, с. 458.
- ↑ Hunter, 2010, с. 302.
- ↑ Bettenson, Henry. The Later Christian Fathers OUP (1970), p.4
- ↑ Hunter, (2010, с. 302) names the date as 350.
- Памятники средневековой латинской литературы IV—VII вв. М.: Наследие. 1998. С. 19-35.(рос.)
- Англійський переклад (Vol. IX) [Архівовано 6 травня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Орлов А. П. Тринитарные воззрения Илария Пиктавийского. Сергиев Посад, 1908. (рос.)
- Орлов А. П. Христология Илария Пиктавийского в связи с обзором христологических учений II—IV вв. Сергиев Посад, 1909. (рос.)
|
Це незавершена стаття про християнство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
